Скляні кульки
Sheyne mayne, veystu vos?
'Kh hob far dir a mayse
Vegn kleynem shvartsn shlos
Fin di tir di vayse
Ba di tir iz do faran
A kleynichke taykhele.
Ven es rint, es klingt azoy -
Vi glezerne kaykelakh

Sheyne mayne, veystu vos?
Fin di alte tsaytn
Libe iz dokh kleyner shlos
Fin di tir di vayse
Zaynen tir in daynem harts.
Vos zhe heyst dos taykhl?
Zog ikh: 'Kh hob dikh lib" -
es klingt Vi glezerne kaykelakh.

Юрек Якубов (Nedobalkan)

Світлі перлини піднімалися на його очах з глибини, тихі повітряні бульбашки плавали по дзеркалу води, і в них відбивалася синь неба. Тисяччю очей позирала на нього ріка – зелених, білих, чистих, мов кришталь, синіх, як небо... Він бачив: ця вода текла і текла; вона текла без упину і все ж завжди була тут, завжди у всяку пору була такою ж, хоча щохвилини була новою...

Герман Гессе



На обрії сходило сонце, і вогке туманне повітря ставало злегка рожевим. На подвір’ї під схилом росло апельсинове дерево. Цього року воно родило вперше.

Зима видалася дощовою, і температура трималася на рівні десяти градусів, тому з дому виходити зовсім не хотілося. Але цього ранку нарешті розвиднілося, і небо стало пронизливо прозорим, як скляна банька.

Амаль солодко позіхнула і потягнулася. Холодне повітря обліпило їй тіло, але вона швидко закутала худенькі плечі у темно-синю шальку і попленталася ставити чайник на газову горілку.

Маленький, на чотири чашки, мідний чайник смішно пританцьовував, коли закипав, і Амаль завжди тішила ця його товстувата незграбність. Вона заварила міцного духмяного чаю. Ні, вона ніколи не пила каву зранку – для кави тут лишали пообідню пору, коли сон прагнув огорнути кожну живу душу.

До речі, варто сказати кілька слів і про інших мешканців цього міста. Воно називалося Аль-Заркаа, що арабською означало Синє. Чи то небо було там таке синє, чи, може, то далекі чітко прямокутні водосховища у межигір’ї, на самому дні, чи очі жителів, ачи й усе те разом, – але місто називалося саме так: Синє. А мешканці цього міста мали одну дивакувату звичку, таку собі примху: вони збиралися по обіді на земляному майданчику з західного боку міста, пили гірку з кардамоном каву, курили кальян і, мимоволі позираючи на потопаюче червоне сонце, по-дитячому щасливі, бавилися у скляні кульки.

Миючи чашку літеплою водою, Амаль задумливо дивилася у східне вікно: тоненьке апельсинове дерево у сусідньому дворі нагадувало їй про щось.

*** *** ***
вона читала книжку коли почула дивні ніжні голоси
вони шепотілися шепотом же приглушено-дзвінко сміялися і ледь чутно плескали у долоньки
вони дрібно тупотіли тихими ніжками і м’які кроки приглушено-дзвінко спускалися по мармурових сходах
Амаль навшпиньках підійшла до дверей тихенько повернула круглу прозору гладеньку ручку і потягнула двері на себе
ті трохи скрипнули але несміливо подалися
на скрип голоси почали дріботіти ще швидше ще приглушено-дзвінкіше ще веселіше стримано сміялися і плескали маленькими долоньками
Амаль згадала якусь призабуту казку де були гномики і дівчина але спогад не тримався у голові
вона тихенько висунула голову за двері...

*** *** ***
Сонце вже стояло в зеніті, так що тінь від апельсинового дерева стала дибки, а потім утомлено впала під самий корінь. Амаль сиділа в кріслі і тихо плела синьо-сірий довжелезний шалик: петелька до петельки, петелька до петельки, петелька до петельки... Солдати шикувалися у рівні ряди і ходили взад-вперед, поки Амаль повертала своє плетіння то в той бік, то в інший. Вона тихо засміялася своїй вигадці і в тому сміхові вчувався приглушено-дзвінкий голос. У двері ледь чутно, ніби боячись, постукали.

*** *** ***
... вона тихенько висунула голову за двері
звідкись згори по сходах сипалися сотні тисячі мільйони скляних кульок
вони весело підстрибували бавилися штовхали одне одного і приглушено-дзвінко сміялися
Амаль у відповідь посміхнулася і підійшла до потоку бульбашок
вони завважили це і наввипередки кинулись до неї
скляні бульбашки приглушено-дзвінко сміялися весело підстрибували огортали Амаль сонячним світлом
вони лоскотали її своїми боками плескали у маленькі долоньки і витанцьовували спритними ніжками
Амаль бачила як крізь них світиться сонце і згадувала стиглі абрикоси під шкіркою яких дрібно пульсував юний сонячний бурштин
вона ловила скляні кульки і підкидала їх догори стрибала разом з ними по сходах і вдивлялася у гру кольорів всередині цих веселих бульбашок
кожна кулька мала у своєму серці якийсь колір в одних були сині крила в інших зелені листочки в деяких жовті сонця червоні пелюстки коричневі мурашки білі вітрила блакитні хвильки
усі вони пропускали крізь себе сонячні промені і віддавали їх Амаль

*** *** ***
Амаль відкрила двері і зустріла усміхнений погляд поштаря. Він приніс їй звістку від Мансура, білий прямокутник із круглими штампами і дрібно списаний синьою ручкою аркуш всередині.

Мансур із гумором оповідав про своє життя, про тутешню природу і звичаї, про високі гори і нескінченні пустелі, просив її бути обережною, не обтяжувати себе роботою і тепло вдягатися. А ще він питав її про апельсинове деревце, що росло у сусідньому дворі, вони від самого початку спостерігали, як воно росло, розвивалося, пускало пагінці, листочки, як воно квітло...

Амаль із радістю подумала, що є що відповісти Мансурові: цього року деревце вперше родить.

Уже був вечір, коли вона сиділа при західному вікні і споглядала червонясте небо і потопаюче у землі сонце. Їй було добре видно вже сивих, мудрих чоловіків, котрі разом із дітьми бавилися у скляні кульки. Амаль почулася якось недобре. Вона присіла на крісло, трохи розгорнула синьо-сірий шалик на шиї і потяглася до телефона:
- Алло, будь ласка, пані Амаль Жабер. Вулиця Жасмину, будинок номер три. Так, той, що на горі. Так, будинок доктора Мансура Жабера. Будь ласка, швидше, здається, я народжую...

*** *** ***
до сусідського будинку скляні кульки домчали вже суцільною рікою
вони омили апельсинове дерево і помчали вниз по схилах жасминового пагорба
легкий вітерець прослизнув поміж листя
апельсин трохи крутнувся і приглушено-дзвінко й ніжно упав на землю...

10.02.06 22:58
Люба моя, знаєш що?
Маю тобі казку
Про невеличкий чорний ключ
Від білих дверцят
За ними є
Маленька річка
Коли тече, вона звучить
Як скляні кульки
Люба моя, знаєш що?
З прадавніх часів
Кохання є маленьким ключиком
Від білих дверцят
Що знаходяться у твоєму серці.
А що значить річка?
Це коли я кажу, що кохаю тебе
Це звучить мов скляні кульки.