Дівчинка на ймення Ос
Історія про те, як дівчинка на ймення Ос
почала сама розчісувати волосся

У дівчинки Ос було довге-предовге медвяне волосся, і вона його дуже не любила розчісувати. Тому цього ранку дівчинка Ос довго лежала у постелі і робила вигляд, ніби ще спить. Вона хотіла проспати весь день, щоби бабуся не змусила її розчісуватися. Сонце піднімалося, а дівчинка Ос усе лежала із заплющеними очима. Бабуся прийшла покликати вмиватися, а дівчинка Ос солодко спала. Потім бабуся прийшла кликати її снідати, а дівчинка Ос солодко спала. Тоді вже бабуся прийшла кликати її погуляти з Михайликом, але дівчинці Ос треба було й далі солодко спати.
– Тихо, тихо, вона ще спить, – заговорила бабуся сама до себе, – так і скажу Михайлику...
– А що, Муся прийшов?! – підхопилася дівчинка Ос, бо лежати із заплющеними очима вже не було сили.
– Так, прийшов, – казала бабуся, – я його хотіла молоком із медом пригостити, але...
– Що? – перепитала дівчинка Ос. – Муся ж дуже любить молоко і мед.
– Ну, – бабуся спохмурніла, – весь мед чогось затвердів і зацукрувався. Тепер його хіба ножем вріжеш.
Дівчинка Ос аж підхопилася з постелі. Це ж треба, думала вона, весь мед зацукрувався. Він тепер не переливається і не лягає візерунками. І не тане в роті, як цукрова вата. Тепер весь мед у нашому домі став твердим!
Ос також дуже любила мед і тому дуже хвилювалася за нього. Вона швидко підхопилася.
– А розчесатися? – спитала бабуся. – Ти ж не вийдеш до Михайлика нечесаною?
– Бабуню, бабунечко, а можна я просто хусточку вдягну? Ніхто ж не побачить...
– Ну ні, – сказала бабуся, – якщо вже носити довге-предовге медвяне волосся, то його треба розчісувати. Бо інакше твоє волосся злипнеться й зацукрується, і тоді його хіба ножицями вріжеш.
Дівчинка Ос уявила себе із зацукрованим волоссям, і їй чомусь дуже захотілося розчесатися.
Коли вона вийшла до Михайлика, той якраз допивав молоко і їв ложкою мед.
– А що, мед також розчесався? – спитала дівчинка Ос чи то в бабусі, чи то в Михайлика.
– Я не знаю, про що ти говориш, – сказав Михайлик. – Бабусі так довго не було, що я вирішив сам розігріти мед. І він знову став рідким.
Нічого ти ще не знаєш, подумала про себе дівчинка Ос, якби я не розчесала своє волосся, твій мед так і залишився би зацукрованим.

30.05.06
23:27



Історія про те, як дівчинка на ймення Ос
ловила шафу з корінням

Одного разу Ос наснився кошмар, ніби батьки йдуть від неї і лишають її саму. Вона довго кричала, просила їх не йти, але вони вдягли на голову вінки і потихеньку відходили. Ос дуже сильно кричала і плакала, а коли прокинулася, в неї боліло горло.
– Нічого собі, – подумала Ос, – я так кричала уві сні, що насправді заболіло горло. Треба щось придумати, це так неприємно, коли в тебе болить горло.
Тоді дівчинка Ос випила чаю з малиною. Але вночі їй знову наснився той самий кошмар і вона знову прокинулася з болем у горлі.
– Треба якийсь новий метод вигадати, – розсудила дівчинка Ос. – Такий метод, щоби точно спрацював.
– Я знаю! – подумала вона. – Я запам’ятаю, що це сон, і перестану боятися. А коли не боятимусь, то й кричати не буду.
– Яка логічна й розумна дівчинка, – похвалила вона себе у дзеркало, – тільки ти ж не забудь, що там сон, а тут – не сон.
– Сон – не сон, – відповіла їй вона з дзеркала, – а як ти їх відрізниш?
– Треба запам’ятати щось таке, що є тут, а там нема. А потім, коли буде страшно, я подивлюся, чи є те, що я запам’ятала. І якщо нема, то я зрозумію, що то сон, і перестану боятися.
– Логічно, – сказала їй дівчинка з дзеркала, – але що ти запам’ятаєш? Треба щось таке, що ніхто не може прибрати звідси. Бо тоді ти побачиш, що його нема, і подумаєш, що тут – теж сон, але ж тут – не сон!
– Ти права, – сказала Ос собі у дзеркало, – але є така річ, котру ніхто звідси не забере. Це ота стара шафа, її сто років ніхто не чіпав. По-моєму, вона приросла до свого місця.
– Так, але будь обережна, та стара шафа може відкинути свої корені, як ящірка хвіст. І тоді ти заплутаєшся.
Коли впала ніч, дівчинка Ос лежала у своїй постелі і дивилася на шафу в кутку. Вона запам’ятовувала кожну дрібничку на цій шафі, аби точно впізнати, що то не вона, коли раптом побачить щось подібне уві сні.
– Там же не може бути точно такої шафи, як тут. Бо шафа одна, а одна річ не може бути одночасно у двох місцях, – переконувала себе Ос.
Цієї ночі їй знову наснився якийсь страшний сон. Тоді Ос швидко згадала про свою вигадку. Вона миттю забігла у спальню, подивилася в куток і... побачила шафу. Шафа стояла серед туману, у кімнаті не було ані ліжка, ані підлоги, ані стін, але була велика стара шафа, корені котрої чомусь росли вгору.
– Якщо це не сон, значить це правда, – сумно зітхнула Ос і... прокинулась.
Тоді вона вирішила, що до вечора треба вигадати новий спосіб, як розрізняти там і тут. Ос подивилася у дзеркало і спитала себе:
– А що ж є такого, що ніхто не може змінити і що я сама завжди можу побачити?
Відбиття у дзеркалі мовчки підморгнуло їй.
– Що ти кажеш? – спитала вона себе. – Точно! Це ж я сама! Яка ти розумниця!
Дівчинка Ос вирішила, що вона просто не буде нічого боятися. Тоді не буде різниці, там це чи тут, адже цього вже ніхто, крім неї самої, змінити не зможе.

31.05.06
0:23


Історія про те, як дівчинка на ймення Ос чекала гостей

Усі друзі знали, що дівчинка на ймення Ос вміє пекти хліб. Він виходить у неї такий пахкий і теплий, аж живий. Тому одного разу усі друзі вирішили прийти до неї в гості. Вони зарані попередили дівчинку Ос, щоби вона встигла спекти свіжого хліба.
Ос прокинулася вдосвіта. Вона дуже любила своїх друзів і тому хотіла, щоби хліб вийшов особливо хорошим. Спочатку Ос замісила тісто. Вона тихесенько розмовляла з ним:
Тістонько, тісто, вирости високо, водою замішане, борошном присипане, вирости, вирости, вирости.
Кожному приємно, коли його про щось просять, тому тісто виросло швидко. Тоді дівчинка Ос поклала його у форму і поставила в пічку. А сама присіла на стільчик – чекати. Пройшов якийсь час, і почула дівчинка Ос запах випеченого хліба. Вона його витягла з пічки і поставила холонути, а сама пішла гостей виглядати. Дивиться дівчинка Ос у вікно, а гостей ще нема. А хліб такий пахкий, такий теплий, через весь будинок запах його летить, аж слинки в Ос течуть. Ну, думає Ос, відщипну шматочок, ніхто й не помітить. Скажу, що так і було. Відщипнула Ос крихітку, у рот вкинула, а крихітка така тепла, така пахка – а так швидко у роті розтанула.
Сидить Ос, гостей виглядає. А хліб такий теплий, такий пахкий, так і хочеться шматочок відкусити. А якщо відріжу собі скибку, думає Ос, а скажу, що так і було. Відрізала Ос скибку, з’їла, а хліб такий пахкий, такий теплий, так у роті й тане. Швидко з’їла вона скибочку. Сидить, гостей виглядає. І потихеньку ще скибочку, ще скибочку, вже півхлібини з’їла, а час, коли гості мають прийти, ще далеко. Незчулася Ос, як лишилося того хліба маленька скибка. Ну, думає собі Ос, що вже лишати гостям, все одно не вистачить на всіх, доїм уже весь хліб, і скажу, що так і було. Може, ще ніхто й не прийде. І тільки доїла Ос останню крихітку, як у двері постукали. То прийшла перша гостя – Іруся.
Дівчинка Ос подумала, що не буде нічого говорити про хліб. Може, ніхто й не спитає, вирішила вона.
Ох, як у тебе хлібом пахне, гарний, мабуть, вийшов, – сказала Іруся. – А можна я подивлюся на нього. Хоч краєчком ока.
Ні, не можна, – сказала Ос.
А чому?
А... бо його нема! – сказала дівчинка Ос і побігла на кухню.
Та як це нема? – здивувалася Іруся. – Не жартуй так, бо я вже злякалася. Він же та-а-а-к пахне, на всю хату!
А нема, бо я не спекла його! – відповіла Ос і чомусь почервоніла.
Правда? – Іруся подивилася на Ос дивним поглядом. – Ну нічого, ми ж можемо спекти його разом! Поки прийдуть решта друзів, ми замісимо велике-превелике тісто!
Велике-превелике тісто – це добре, подумала Ос, але чомусь сказала:
Ти знаєш, він був такий смачний, це ж нічого, правда?
Я знаю, твій хліб завжди дуже смачний, – посміхнулася Іруся. – І тому його мусить бути багато.
30.05.06.