| Цикл: Довга ріка і великий день |
[Oct. 22nd, 2008|10:48 pm] |
Жінки у кубі
-1-
під склепінням дня
середмістя-поділ пахне хлібом
як фартук поштарки і куховарки
Катерини Безмогоричної
мироточать асфальт і графіті
і притоплений воск
стишує кроки жінки
що не носить підбори і не читає листи
бо ходить по теплому, ще не застиглому миру
-2-
щебінь, утоплений у масній пластичній глині
смолисті води Унави
і навіть асфальтові такири –
коротше, весь Фастів
пахне пивом виробництва броварні Зіберта
потемнілий комод
між порожніми білими стінами
повен крейдою
бо і досі накритий хусткою
Олександри Архипенко |
|
|
| Жінка із очима навпаки |
[Jul. 3rd, 2008|08:21 pm] |
(міні-поема про скло і пам’ять)
... подорожнім співподорожуй
1
у потязі сидиться затишно
тепло у склі й металі скуто
подзенькує, похлюпує, посьорбує,
хрумтить уприкуску цукром
розтоплює воскові серця
усім подорожнім та одній жінці,
за котрою – хвостата комета
мчить –
так треба
2
коли жінка із очима навпаки
сідає в потяг
вона обирає місце біля вікна –
непроглядні хащі, хуртовини, блукливі вогні
лишаються потойбіч
скло тонке – як час
подвійне – як народження й умирання
а поміж нього не всесвіт і не вакуум –
там душі померлих улітку комах
і кілька піщинок, принесених вітром зі степу
ритмічні колеса – один в один,
один в один, один в один
та замість хащів, вогнів і снігів
на склі проявляються два білі мигдалики,
дві чорні цяточки, два коловороти,
крізь які рушають зорі
і проминають, лишаючи борозни
(а між тим комета пливе собі далі,
не відпочиваючи і не відволікаючись)
тож коли жінка із очима навпаки сідає в потяг,
хвостата комета рушає з місця –
аби вказувати шлях тим, хто йде
і йтиме після неї
сказано: так треба.
3
збирач людських душ,
котрий їде у кожному потязі,
причаївся між склом і металом
і пильно відстежує
збирач людських душ на склі
усе занотовує:
траекторії та зупинки, напрямки руху
і глибину сяяння –
він віддає це склу і пам’яті, а тоді...
4
на пагорбах спальних районів
десь за Львівською площею
чатує старенька обсерваторія
у трубах її телескопів
знайшли собі прихисток
мільярди мільярдів зірок
в її вузьких і пропахлих часом коридорах
поміж численних шухлядок і віджилих приладів
зберігається склотека
і гортаючи затерті скельця
з відбитками планет, зірок, комет,
читаючи їх між рядками траекторій,
рано чи пізно можна натрапити на хвостату комету,
а відтак – побачити два коловороти
залишені жінкою із очима навпаки,
котра завжди їздить у потягах |
|
|
| Святі ходять у кедах |
[Jul. 2nd, 2008|05:13 pm] |
Туманні ранки лягають на скло і бетон.
Сьома. Рингтони будять пана О. до молитви.
О ці холодні ранкові дощі з іржавих труб – це милість!
Мережа підземних комунікацій
У склепіннях, тунелях і потягах-крилах –
Господи, ти бачиш, вони для всіх відкриті
І всі шляхи – туди й назад –
Завжди ідуть крізь дім твій.
Але цього ранку рингтону забракло сили.
Пан О. поспішав, як міг, та зійшов у метро
Запізно як для молитви.
Та дім Божий не буває порожній –
Тут світло, тунелі і час червоний…
О блаженна прохолода, о живильні протяги,
о запах вологи і вогкість, коли нагорі +40 –
я поволі ішла по перону.
Пустеля жене все живе в цей підземний ноїв ковчег –
Боковим зором я завважила голуба,
він ховався за колоною з боку перона.
Такий чорно-чорно-білий-білий,
Подекуди аж сивуватий.
І саме в цей час я побачила пана О.
Він зайшов за колону і схилився навпочіпки.
І вийшов звідти просвітленим.
Як дивно, подумала я і зазирнула за ту колону.
Голуба там не було і сліду.
Зате валявся старий подертий кед.
І я зрозуміла: це Дух Святий, зійшовши голубом,
Перетворився на новий кед
Для цього дивного, просвітленого пана О.
І все це для того, аби провістити нам новину –
Святі ходять у кедах! |
|
|
| Коли боїшся виказати ніжність |
[Jan. 5th, 2008|06:41 pm] |
1
Говорінню бракує музики
якої достатньо в тиші.
Пальці блукають по невидимих струнах
зморшки – по твоїх думках
слідами від комет на твоєму обличчі
річищами магми вулканічним схилом твоєї шиї
рубцями кратерів довкола жаринок твої очей
найнадійніша схованка для твоєї ніжності –
серце і тільки серце
воно зможе,
воно змовчить
2
вийди на вітер
ввійди у вітер
волосинками на тілі і пальцями
твоя ніжність тонка й невагома
легка і прозора
як дотик самим лише поглядом
слова твої – подув, не дотик
музика шереху, шелесту –
шовк на твоєму тілі
порухи, напівтони
дощі об асфальти
сніги об шибки
вітри крізь степи –
усі: зачекай, не йди
7 грудня 2007 року |
|
|
| колискова |
[Sep. 19th, 2007|12:39 pm] |
|
уууу ууууу уууууу... під тихою хвилею ніжною будь так дивно чого не шукаєш сну то пульс. то віяння вітру. то подув то подих то дотик то лоскіт то млость і то вічність... аааа аааааа аааАааа...... то обшир глибоких ущелин. там стовбур там віття там стрічка червона дзвіночки й на горі персик ооооо ооооооо ооооооооо... там яблука пахнуть. під хрускіт під шерех під шелест під дахом спить янгол... навшпиньках крадеться світло до тебе під серце Іііііііі Іііііііііі ІіііІіііііі... послухай там тиша то дихає вітер... на віттях розквітлих снить тобою Господь Б Е З З А Х И С Н И Й ... .. . . . |
|
|
| О. |
[Sep. 4th, 2007|10:32 pm] |
коли світло позирає на тебе з-під прихованих вій бачиш нічне небо і сухе поле - горить твій старий надійний друг дає бінокля підсаджує на дах похиленої глиняної хати (всередині у ній: фарбована підлога сіно стара шафа всередині у ній: пачка чаю дві залізні кружки трохи меду на дні банки старі фотокартки всередині на них: троє хлопців мотоцикл довге волосся того хто не вмістився у кадрі якісь дерева всередині у них: молочні соки) з даху похиленої мазанки у бінокля щось та видно зокрема ти бачиш: цятки, спалахи вогню потойбіч яру, чуєш потріскування то наближається до твоїх вух поле соки соки соки в тобі вирують ти кажеш комусь там: передзвоніть мені завтра вмикаєш програвач аби почуте те що тобі скажуть по телефону колись потім (а молочні соки течуть – тчуть своєю ходою дороги – дороги по котрих ходитиме хтось інший – в тобі) коли світло позирає на тебе з-під прихованих вій важко його всотувати своїм світлом простіше перетворюватися на сито... сито. О. 13.12.2006 22:35 |
|
|
| карпатська злива |
[Sep. 4th, 2007|10:30 pm] |
день перший. карпатський дощ
типові будинки, що ними забудовано галицьку столицю,
- чотирилиці януси – сизифи многотрудні –
тримають у своїх дерев’яних легенях луну
над-довго
над-протяжно
над-глибоко
дерев’яні судини-ребра-легені-серця
вібрують колами сходять за грудним голосом
трембіта камінь що пірнає в воду
: лууунннннь!
(час перший. вода з неба. трохи туману. дерева.)
в океані теплі й холодні течії перетинаються
перетікають одна в іншу
п’ятилунні цівки течуть
цимбали то океан із човнами на хвилях
(час другий. карпатські відлуння. початок зливи.) |
|
|
| Звинувачення. Колєт Хурі. |
[Sep. 4th, 2006|05:07 pm] |
Колєт Хурі (Сучасна арабська письменниця. Народилася у Дамаску. Закінчила Французький університет у Дамаску, студіювала право у Бейруті та Дамаску, а також вивчала французьку філологію. Авторка численної кількості прозових добірок.)
( Read more... ) |
|
|
| Дівчинка на ймення Ос |
[Jun. 20th, 2006|09:54 pm] |
Історія про те, як дівчинка на ймення Ос
почала сама розчісувати волосся
( Read more... )
Історія про те, як дівчинка на ймення Ос
ловила шафу з корінням
( Read more... )
Історія про те, як дівчинка на ймення Ос чекала гостей
( Read more... ) |
|
|
| Гість Аллаха |
[May. 4th, 2006|07:28 pm] |
* Дайфулла або Дайф-Аллах – арабське чоловіче ім’я, дослівно – гість Аллаха.
Тальджа – арабське жіноче ім’я, дослівно – сніжинка.
( Read more... ) |
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
| |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
katrina_texty's journal